РОДЮ́ЧИЙ, а, е.
1. Здатний давати великий урожай (про землю). Густа пшениця, високе жито, зелений овес, ріпак, ячмінь мережать смужками усю долину й нагадують родючі ниви України (Н.-Лев., II, 1956, 388); Земля була не дуже родюча, і тому, щоб підтримати своє натуральне господарство, батько ще наймався в підводчики (Довж, І, 1958, 11); На родючому грунті більше виростає дрібних рослин, які їсть риба, більше розплоджується різних хробачків та комах, від яких жиріють коропи (Донч., І, 1956, 59); // Багатий на землі, здатні давати великий урожай (про місцевість). Родючий край; // Який дає великий урожай зерна, плодів, ягід (про рослини). В садку як слід прибрано — стежки заметені, родюче дерево обмазане й попідрізуване (Мирний, IV, 1955, 327); Бабуся зібрала в себе на городі аж два снопи гіллястої пшениці. Вона була дуже рада. Тепер у її бригаді виростатиме новий сорт родючої пшениці (Збан., Старший брат, 1952, 83); Їхні губи й пальці скромно пофарбовані в темно-синє. Родюча шовковиця ставила помітку на своїх дорогих гостях (Донч., VI, 1957, 8).
2. Багатий на врожай (про пору року). Раз літо родюче на схід наближалось, Весела година була (Щог., Поезії, 1958, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 598.