РОДЗИ́НКИ, нок, мн. Сушені ягоди винограду. А гетьманша, було, вийде Та й кликне в будинок, Он де клуня. А там мені І фіг і родзинок — Всього мені понадає І на руках носить (Шевч., І, 1963, 292); Його сріблясто чистий плов ледь-ледь парував на стяблі, шматки баранини спритно приховані рисом, усіяним золотистими родзинками (Ле, Міжгір’я, 1953, 346); — * У порівн. Темні очиці Амврозія Яківчука, втичені в пухке, біло-жовтаве обличчя, наче родзинки в тісто, прибирають вологого вигляду (Вільде, На порозі, 1955, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 593.