РОГА́ТКА, и, ж.

1. Переносна загорожа у вигляді довгастого бруса, що тримається на зроблених навхрест стояках. Дорогу їм перегородили міцні сталеві рогатки, замасковані кущами. (Коз., Вибр., 1947, 119); Міщани й чернь.. закрили колючими рогатками всі виїзди з містечка (Панч, Гомон. Україна, 1954, 291); На заставах вартові прибирали нічні рогатки, борюкалися, щоб зігрітися (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 212); // тільки мн., перен. Взагалі якісь свідомо створені перешкоди. Бронко.. мовчки пробивався вперед, до сцени. По рухах Бронкової голови та спини Ольга здогадувалась, що місцями йому ставили рогатки з колін, а місцями мало що не на руках перекидали його на ряд вперед (Вільде, Сестри.., 1958, 474); Щоб уникнути рогаток царської цензури, Леся Українка вдавалася до езопівської мови (Рад. літ-во, 4, 1963, 60).

2. Дерев’яна розвилка з прив’язаною до обох кінців гумовою стьожкою для метання чого-небудь. Самі глядачі покарали нахабу: картечини з декількох рогаток подіяли безвідмовно (Ю. Янов., II, 1954, 27); — Яка це зброя! От у мене торік рогатка була, з неї і в горобця можна влучити (Донч., V, 1957, 396).

3. заст. Металевий обруч з довгими вістрями, який з метою покарання одягається в’язневі на лице і замикається на шиї.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 590.