РОВЕ́СНИК, а, ч. Людина, яка має однаковий з ким-небудь вік. Вони були одного року народження, ровесники (Собко, Біле полум’я, 1952, 222); Баба стара, а він, Дорошенко, ровесник її, досі вважав себе якщо не молодим, то таким, що життя його тільки на полудень стало… (Гончар, Тронка, 1963, 210); Дувид був Жменяковим ровесником (Томч., Жменяки, 1964, 9); * Образно. Ось дуб.. Стояв собі невразливий сотні літ, усіх ровесників своїх пережив (Збан., Єдина, 1959, 7); Урал! Опорний край держави, Сталевих діл коваль-митець, Ровесник вікової слави І слави нашої боєць (Мал., Серце.., 1959, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 589.