РИШТУ́НОК, нку, ч.
1. збірн., заст. Спорядження (у 2, 3 знач.). Тарас їде вулицею Умані. Спис і шабля, дорожня баклага при сідлі, похідний горщик з саламахою, порохові набої, пута на коні та інший риштунок і сам його вигляд свідчили про довгу і важку путь (Довж., І, 1958, 266); Проценко легко сів у сідло, прибрав поводки, поправив риштунок, а потім лівою рукою заламав іще більше високу шапку (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 61).
2. буд., рідко. Те саме, що ришто́вання 1. Зіскочивши з площинки крана на перегатку, він подався в котлован, звідки по риштункові подряпався на блок, до якого подавав бетон (Коцюба, Нові береги, 1959, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 547.