РИТМІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до ритмізува́ти. Поряд з яскравим народним гумором звучить [у п’єсі Корнійчука] на повний голос урочиста, майже музично ритмізована, близька до народних дум і історичних пісень мова Хмельницького (Іст. укр. літ., II, 1956, 565); Речитатив супроводять здебільшого довгі або короткі акорди, а часом і виразні, відповідно ритмізовані фрази та мотиви в оркестрі (Осн.. диригув., 1960, 129); // у знач. прикм. Бездоганність ритмізованої мови, складні і прозорі воднораз речення, дзвінка рима в урочистій оді — все це так полюбляв літній ритор (Ле, Хмельницький, І, 1957, 116); «Поемі про петлю» автор [О. Гаврилюк] надав форми ритмізованої прози, не розбиваючи її на віршовані рядки (Іст. укр. літ., II, 1956, 622).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 543.