РИТМОМЕЛО́ДИКА, и, ж., лінгв. Членування мови відповідно до певних інтонаційних та ритмічних моделей. Прагнення народу до афористичності вислову, його невимушеної краси, жива ритмомелодика мови, багатоманітні її інтонації поєдналися в творчості Шевченка з високим мистецтвом генія (Мовозн., XVII, 1962, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 543.