РИСУВА́ЛЬНИК, а, ч.

1. Те саме, що малюва́льник. Талановитий декоратор і здібний рисувальник, він добре компонував рослинні мотиви і дуже вдало поєднував прикраси з формою предмета (Нар. мист.., 1966, 60); Значення Шевченка як живописця, рисувальника, гравера само вже могло б забезпечити йому почесне місце в історії мистецтва (Рильський, III, 1956, 244).

2. заст. Кресляр. — Інженерів маєте? — Крім себе, нікого. Чотири техніки та ще рисувальники сидять на проекті… (Ле, Міжгір’я, 1953, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 541.