РИ́ССЮ, присл.

1. Швидким алюром, середнім між галопом і ступою (про коней). Коні.. рвонулись риссю, зашелестів під колесами пісок (Збан., Незабутнє, 1953, 35); // Верхи на конях цим алюром (про людей). Козаки знову сіли на коней і риссю спустились у долину (Панч, Гомон. Україна, 1954, 9).

2. розм. Бігом, швидко (про людей). Наказав [голова] шоферові риссю мчати до колгоспу по воли (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 541.