РИПУ́ЧО, присл. Те саме, що рипу́че. Одноманітно, безугавно, рипучо кричав десь в улоговині деркач (Тют., Вир, 1964, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 538.