РИ́ПА, и, ж., діал. Вибій (див. ви́бій¹). Лан жита закінчився, і хлопці шмигнули в рипу, глибоко промиту дощами (Козл., Ю. Крук, 1957, 548).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 537.

Рипа, пи, ж.

1) Промоина, рытвина. Ананьев. у.

2) Высокій обрывистый берегъ, обрывъ. Шух. І. 80. Вх. Зн. 59. Ум. Рипка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 17.