РИ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до ри́ло 1. Невеличке ягнятко, зігнувшись у каблучку, виставило своє гостреньке рильце з рідкими зубами (Мирний, III, 1954, 82); Дід обходить куницю з боку ганку, простягає руку і мацає пальцями скривавлене рильце (Тудор, Народження, 1941, 226); Івашко побачив крізь сухе бадилля бур’яну рильце кулемета і вогняний струмок (Панч, Іду, 1946, 58).

◊ Ри́льце (ри́льця) в пушку́ у кого, чиє — хто-небудь причетний до чогось осудливого. Помітивши зразу деяку неясність профілю прекрасної трійки, а також згадавши, що в одного з її членів теж було в минулому.. рильце в пушку, Голик намагається пом’якшити оргвисновки (Довж., Зач. Десна, 1957, 584); Авантюрист, дурисвіт!.. Ого, чим тільки не називали його тоді люди, рильця яких були в пушку (Грим., Незакінч. роман, 1962, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 534.