РИ́ЙКА, и, ж.
1. Жук, що живиться перев. гноєм.
2. діал. П’ятачок у свині. Вони [свині] не хотіли [їсти]. Жмурили сонні маленькі очі, здіймали вгору чисті кругленькі рийки (Коцюб., І, 1955, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 533.