РИДИКЮ́ЛЬЧИК, а, ч., заст. Зменш. до ридикю́ль. Марків солом’яний бриль і навіть Мотин жовтий ридикюльчик були доверху повні грибів (Коз., Сальвія, 1959, 39); Ольга Петрівна нервово відкрила замшевий ридикюльчик (М. Ол., Леся, 1960, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 532.