РИБИ́НА, и, ж., розм. Одна риба, перев. велика. — Оце так рибина! — вирвалось у Костянтина. — Ще не було нам такої удачі! (Стельмах, І, 1962, 435); — Що ж це в нас і випити нема чого? — стурбувався старий. — А може, й є, — відповів Панас і витяг з клуночка пляшку горілки й кілька зав’ялених рибин (Коцюба, Нові береги, 1959, 233); * У порівн. Стара на мить завмерла, почала ловити ротом повітря, мов рибина, витягнена з води (Ю. Янов., І, 1954, 111); Зіс рвонув, шугнув рибиною, — бризнула земля з-під коліс, — і за кабіною миготять поля (Гонч., Вибр., 1959, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 528.