РИБА́ЛЧИН, а, е. Прикм. до риба́лка 1. Сонце потрапило в шибки бідної рибалчиної хатини й зробило з тих тахлів щире золото, неначе хто повісив золоті щити серед темного бору (Н.-Лев., І, 1956, 531).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 527.

Рибалчин, на, не. Принадлежащій, свойственный рыбаку. Рибалчина хата. Левиц. Пов. 273.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 14.