РЕШПЕ́КТ, у, заст., рідко. Те саме, що респе́кт. — Звідки решпект до пана? З дальшої бесіди випливає правда (Коцюб., II, 1955, 236); Блиснув [Білевич] окулярами на Микошу; ладен був задушити хлопця, що стояв у позі, повній решпекту до високих зборів панів професорів (Полт., Повість.., 1960, 330); — Свейських послів приймати з належним їх чинові решпектом. Малюгу, коли прибуде з ними, лишити тут і відправити на Москву до князя Прозоровського, аби все оповів особисто (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 570).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 525.