РЕШЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Просіювати що-небудь (перев. зерно, борошно) через решето з метою очищення від непотрібних домішок. Йому кинувся в вічі і великий ворох гречки, перемолоченої восени, та й досі не перевіяної. Він встановив у стодолі триноги і звелів негайно решетувати гречку (Добр., Очак. розмир, 1965, 192); * Образно. Сонце, зупинившись посеред неба, широко решетує на землю проміння і ніяк не хоче зрушити вниз (Стельмах, Хліб.., 1959, 577).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 524.