РЕ́ЧНИК, а, ч., книжн.
1. Виразник чиїхось поглядів, бажань, інтересів і т. ін. Ім’я Горького.. не тільки стало у всесвітньому пантеоні поряд із іменами Толстого, Тургенєва, Чехова, але й оточене особливою увагою й повагою, як ім’я речника Радянської країни (Рильський, IX, 1962, 12); Речником нової епохи, нового класу — покріпаченого селянства, всіх трудящих, став Шевченко (Літ. Укр., 17.Х 1969, 2); * Образно. [Жірондист:] Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом (Л. Укр., II, 1951, 178); // Завзятий, пристрасний захисник, прихильник кого-, чого-небудь; поборник. Пролетарський митець не може не бути переконаним ворогом індивідуалізму в усіх його проявах і найпалкішим захисником і речником колективізму (Криж., М. Рильський, 1960, 136); Котляревський у своїх творах виступив речником передових ідей свого часу (Рад. літ-во, 9, 1969, 65); // Той, хто в своїй особі представляє кого-, що-небудь; представник. Велелюдно на переяславському майдані. Вся Україна послала сюди своїх речників. Значки всіх полків, всіх сотень, всіх цехів весело мають на вітрі (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 17); Поглянь: у білі двері ці, Як ріки з заходу і сходу, Течуть народу посланці, Правдиві речники народу (Рильський, III, 1961, 228).
2. заст. Оратор. Дух йому перехопило й мову заціпило, наш речник та балаклій [балакун], ставши аж ніяк не лепетливим, міг тільки пробекати: — Е-е-е-е… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 469).
3. заст., рідко. Адвокат (у 1 знач.). Бідні злочинці божились, благали, Слухали журно своїх речників, Громом гриміли слова прокурора, — В’язні злякались і згодились вмерти (Олесь, Вибр., 1958, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 523.