РЕП’ЯХУВА́ТИЙ, а, е.

1. Який має реп’яхи; з реп’яхами. Поглянув [Храпков] на Синявіна — той повільно зводився з канапи, оббитої шкірою, обтрушувався, неначе він сидів на дрібному реп’яхуватому сіні (Ле, Міжгір’я, 1953, 388).

2. перен. Причіпливий, колючий, як реп’ях. — Дозвольте мені запросити вас до ресторації… сьогодні, після роботи, — і парубок вп’явся в неї своїми реп’яхуватими очима (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 512.