РЕМЕСЛО́, а́, с.
1. Дрібне виробництво готових виробів, що базується на ручній техніці при відсутності виробничого поділу праці. В результаті розвитку різних ремесел і успіху землеробства стався другий великий поділ праці: ремесло відокремилося від землеробства (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 110); Ремесло, що досягло в стародавній Русі великого розвитку, було майже знищене, багато ремісників татари угнали в полон (Іст. СРСР, І, 1956, 80).
2. розм. Певна професія, фах. Ремесло за плечима не носить (Укр.. присл.., 1963, 92); В 1939 році Йосиф Петрович Станько стає викладачем різьби по дереву в Яворівській школі художніх ремесел (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 67); Сяк-так батько призвичаївся до слюсарського та ковальського ремесла, з якого потім і жив до кінця своїх днів (Минуле укр. театру, 1953, 9); // Взагалі яке-небудь заняття, справа. — Добре, що прийшов, сину… Тепер помру спокійно. Вірю, що буде з тебе порядна людина. Розбійництво — недобре ремесло (Три золоті сл., 1968, 141); На хитрості дівчата здатні, Коли їх серце защемить; І в ремеслі сім так понятні, Сам біс їх не перемудрить (Котл., І, 1952, 286); Він, опріч муштри, штабних карт і вбивства, не знав і знати не хотів іншого ремесла (Стельмах, II, 1962, 54).
3. перен., розм. Робота, праця без натхнення, творчості. — Плювати мені й на ваших благородних, і на ваших попів, що.. Христову науку повернули у ремесло!.. (Мирний, III, 1954, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 500.