РЕЛІ́ГІЯ, ї, ж.

1. Несумісні з науковим світосприйманням погляди та уявлення, в основі яких лежить віра в існування надприродних сил — богів, духів, душ, в їхнє панування над світом. Релігія є опіум народу (Ленін, 12, 1970, 133); — Я вільнодумний, — сказав літератор, — але релігія потрібна для моральності мужиків і жінок (Коцюб., III, 1956, 29); В історії людства релігія, будучи однією з форм суспільної свідомості, відігравала і продовжує відігравати реакційну роль, являє собою антинаукову ідеологію, що затемнює свідомість мас (Наука.., 4, 1957, 36); // Та чи інша віра; віросповідання. Католицтво і уніатство були оголошені єдино допустимими в Польщі релігіями (Іст. укр. літ., II, 1956, 585); В XIV ст. татарські феодали прийняли мусульманство і поширили цю релігію серед широких мас татарського населення (Іст. СРСР, І, 1956, 80).

2. чого, перен. Те, що сліпо наслідують, чому поклоняються. [Річард:] Ні, ви помиляєтесь. Не залицявся. Релігії краси при ній я вчився. Якісь зальоти я вважав би просто за профанацію (Л. Укр., III, 1952, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 498.

релі́гія — світосприймання, в основі якого лежить віра у зв’язки природи з надприродними силами (від лат. religio — «зв’язок», перед­усім з Богом); також та чи інша ві­ра; віросповідання; для дохристи­янських часів, за М. Грушевським, для погляду на природу і для релі­гійних уявлень був характерним магічний спосіб думання, а за О. Потебнею, міфічний спосіб мислення; В. Гнатюк вважав на­ших предків пантеїстами і пояс­нював: «Вони вірили, що весь світ — небо, повітря і вся земля заповнені богами та що вся природа жива, повна всякого дива, і в ній все думає й говорить нарівні з людьми та богами… На чолі світу стояли боги, що всім керували. За ними тягнувся цілий ряд нижчих божеств та демонів, який старшим богам служив до послуги. На кінці стояли люди, які могли не тільки конкурувати з ними, але навіть примушувати сповняти їх волю, коли цього вимагали обставини»; церква так і не змогла повністю все це витіснити, і народ багато в чому залишився двоє-вірним.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 496-497.