РЕЗО́ННО. Присл. до резо́нний. Дочки й зяті в Пахома Хрисантовича цілком сучасні, модерні, читають молодих поетів, знаються на музиці й малярстві і цілком резонно вимагають, поваги й чуйності до себе та своїх смаків (Гончар, Тронка, 1963, 84); Хлопець цілком резонно міркував, що раз уже сестра намалювала це обличчя, то воно, безперечно, заслуговує на увагу (Собко, Біле полум’я, 1952, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 489.