РЕ́ДЬКА, и, ж.

1. тільки одн. Дворічна овочева рослина родини хрестоцвітих з їстівним чорним або білим коренеплодом круглої чи довгастої форми. Коренеплоди редиски, як і редьки, використовують в їжу сирими (Овоч., 1956, 352); Редька посівна відрізняється від дикої рядом морфологічних ознак і залежно від форми коренеплоду та його забарвлення ділиться на кілька сортів, серед яких виділяють, наприклад, редьку чорну та білу (Мікр. ж., XXII, 5, 1960, 65).

2. Їстівний коренеплід цієї рослини. В воскові пальці бере [невідомий] делікатно, за білий хвостик редьку (Коцюб., II, 1955, 186); // у знач. збірн. Редьку, хрін і редис [редиску] використовують найчастіше через вміст у них глюкозидів — речовин, які мають гострий смак, викликають апетит і які дезинфікують травний тракт (Технол. пригот. їжі, 1957, 23); Хлопчаками ходили ми вбрід Окунів половить на обід, Бо у хаті вдовиній і хліб Був не часто — Все редька та біб (Воронько, Драгі.., 1959, 114).

◊ Гі́рше пече́ної ре́дьки; Гірш за гірку́ ре́дьку; Як гірка́ ре́дька: а) дуже сильно, надзвичайно. Вона обридла йому гірше печеної редьки (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Та й дачниці, мовляв, як видко з листа, обридли вже тобі гірш за гірку редьку (Головко, II, 1957, 412); б) нестерпний. Максим, як там кажуть, і горенько покотив!..Одно здавалося гірше печеної редьки, становилося руба в горлі. Це життя в казармі вонючій (Мирний, І, 1949, 224); Надоку́чити, як па́рена ре́дька див. па́рений.

3. Те саме, що реди́ска. Хотіла там [на грядці] їмость посадити місячну редьку, але в крамниці обмахнулися й дали насіння ріпи. Вона гарно зійшла й буяла собі поміж морквою (Март., Тв., 1954, 383); Вирощувала Пилина ранню редьку — червонобоку й веселобоку, а також і пізню — чорну, схожу на чималий буряк (Гуц., З горіха.., 1967, 139); Рябів базар синювато-зеленим кропом, червоною редькою, першими черешнями, шпарагою й кучерявою салатою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 483.

Редька, ки, ж. Раст. a) Raphanus sativus. ЗЮЗО. І. 133. б) — дика. Raphanus Kaphanistrum L. ЗЮЗО. I. 133. Любить, як собака редьку. Ном. № 5078. Скребти кому редьку. читать нотацію. скребнути редьки. Навонять. Ном. № 3448.

2) Механизмъ, на которомъ вращается крыша мельницы. Сосн. у.

3) Волъ, у котораго осталось одно ядро, вслѣдствіе неудачной кастраціи. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Ум. Редечка. Мет. 120.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 11.

ре́дька — дворічна овочева рос­лина родини хрестоцвітих з їстівним чорним або білим коренепло­дом круглої чи довгастої форми; коренеплід цієї рослини; гірка на смак, вона символізує неприємно­сті: «Кажуть мені редьку їсти, редька гіркенька; кажуть мені жін­ку бити — жінка молоденька»; уві сні редька віщує горе; через гір­кість її називають хрі́новою ма́тір’ю; у піст хрін і редька були зви­чайною, хоч і не дуже приємною, їжею: «Уже дзвонять на хрін, на редьку», тобто вже починається піст; у сполученні: скребти́ ре́дьку кому — докоряти комусь, ганьбити когось.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 496.