РЕВІ́ТИ і РЕВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. реві́в, реві́ла, ло і рів, ревла́, ло́; недок.
1. Видавати рев, ревіння (про тварин). По улицях воли Ревуть голодні (Шевч., II, 1953, 150); Ведмеді ревли басом, аж дуги тряслися (Фр., IV, 1950, 95); Десь ревіла худоба, лементували діти (Гончар, IV, 1960, 31); Чув [Дмитро], як ревла корова, йдучи з водопою (Стельмах, II, 1962, 387); // Несамовито кричати, лементувати (про людину). Лазар став як скажений, бив кулаками в стіл і ревів дико: подать самовара! (Коцюб., II, 1955, 200); Юрба хлопців ревла, свистіла з захоплення (Мик., Повісті.., 1956, 114); Кіннотники мчать, вилискуючи шаблями, і вигукують, кричать, ревуть — лише гупотить земля (Ю. Янов., І, 1958, 153); // Сповнюватися ревом, ревінням, нестямним криком, гвалтом, шумом, гуркотом і т. ін. Місто ревло мені в обличчя стоголосим співом і грюком (Чаб., За півгодини.., 1963, 9); І тільки охало село в захопленні від його упертості — гулом ревло: — Молодця Казанок! От тобі й «сірячок-мужичок!» (Крот., Сини.., 1948, 44); // на кого. Несамовито кричати, гукати на кого-небудь. — А-а, — ревів на нього Інокентій (Тют., Вир, 1964, 424); Дебелі кучери колясок і карет ревли на пішоходів (Ільч., Серце жде, 1939, 169); // Співати дуже голосно, із запалом. Гусари розвеселились, позапалювали сигари, порозстібали мундири й почали ревти солдатських пісень (Н.-Лев., III, 1956, 152); // Співати дуже низьким, грубим голосом. — В церкві вже ревуть дяки, Ждуть світилки, ждуть дружки, Ждуть хустки весільні (Бор., Тв., 1957, 63); Тисячі ніг толочили землю, тисячі тіл колихали повітря, лопотіли на волі корогви і грубими, нелюдськими голосами ревли гладкі попи, як з бочки (Коцюб., II, 1955, 182); // Сповнюватися голосним, несамовитим співом. Одгуляли [пани] весілля. Ліски зроду-віку не бачили, не чули такого весілля. Палац аж ревів, аж стогнав… (Мирний, І, 1949, 198); // перен. Видавати звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварин; створювати сильний шум, гуркіт. — Вітер на десять голосів і реве, і виє, і скиглить, і голосить! (Стор., І, 1957, 102); За вікном дико ревла і вигиналась у скаженому танку сивоборода заметіль (Збан., Малин. дзвін, 1958, 405); Ревіли дніпрові пороги, розкидаючи навкруги білясту піну (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 390); Ревла і клекотіла між камінням річка (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 196); На гору було чути, як десь у долині мотори ревіли, аж стугоніла земля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136); Починає все сильніш і сильніш ревти.. гудок (Крот., Вибр., 1959, 555); // безос. Кругом дзижчало, брязкало, ревло — У бій вступили польові гармати (Бичко, Сійся.., 1959, 389); // Сповнюватися звуками, що нагадують гучний, протяжливий крик тварин, шумом, гуркотом. Лівий берег кипів, клекотав, ревів, скреготав тисячами моторів, гусениць, коліс (Дмит., Розлука, 1957, 276); Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини (Ле, Клен. лист, 1960, 44).
2. розм. Дуже голосно плакати, ридати. Хоч сядь та плач, хоч стань та реви! (Укр.. присл.., 1963, 46); Оце почнемо граться, я її торкну чи зачеплю, а вона розквасить губи та й починає ревти на всю хату (Н.-Лев., VI, 1966, 92); [Спичаковський:] Та ви краще скажіть прямо — може, я вам не до вподоби. Та я… (схлипує) та тоді я… (схлипує). [Мальванов:] Та годі-бо, не реви — поїдеш (Коч., II, 1956, 33).
◊ Ре́вма реві́ти (ревти́) див. ре́вма.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 471.