РЕВУ́ХА, и, ж., розм. Жін. до реву́н 1. Образиться [Уляна] на свекра або свекруху, приревнує на вечірці в гостях чоловіка — відразу ж і в сльози. Недарма її змалку дражнили ревухою (Мур., Жила.. вдова, 1960, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 476.