РЕ́ВНЕ, присл., розм. Те саме, що ре́вно. Микола йшов зразу ж за домовиною і ревне плакав (Гжицький, Вел. надії, 1963, 302).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 472.

Ревне нар.

1) Горестно, горько, жалостно. Грин. III. 257. Ой ви, діти дрібненькії, заплачте ж ви ревне, ще й орендарь подобріє, то вам маму верне. Чуб. V. 189. Я так ревне плачу, що аж серце з мене вискакує. Федьк.

2) Искренно, сердечно, нѣжно. Хто любить ревне, жаліє певне. Ном. № 8781. Ум. Ревненько. Чуб. V. 763. Ревненько заплачу. Волын. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 9.