РВАННЯ́, я́, с., розм., рідко.

1. Дія за знач. рва́ти 1-3.

2. збірн. Що-небудь рване, з дірками (про одяг, взуття і т. ін.). Одне, що в батька було некрасиве, — одяг.. Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і рванням (Довж., Зач. Десна, 1957, 478).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 460.

рвання́ — у народних піснях — вияв кохання: «У короля в дворі зацвів крокіс на горі. Чом, дівчата, не йдете? Чом крокосу не рвете? Ой там на горі у красі, красі є ку­кіль у вівсі. Чом ви, парубки, не йдете? Куколу з вівса не рвете?» або «Ой і рветься на душі, що всі дівчата хороші»; фразеологізм: рва́ти на собі́ воло́сся — бути в розпачі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 496.