РАЦЕ́Я, ї, ж., заст. Довга й нудна промова з повчанням, напученням. Став [Забрьоха] ту рацею казати, що йому дяк скомпонував вже давненько для такого случаю (Кв.-Осн., II, 1956, 156); Терлецький хотів спом’янути давнину й почав рацею до академіста зятя, але заплутався на перших словах і замовк (Н.-Лев., III, 1956, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 458.