РАХІ́Т, у, ч. Хвороба дітей, а також молодняка деяких птахів та інших тварин, що характеризується ненормальним розвитком кісткової і нервової систем унаслідок порушень фосфорно-кальцієвого обміну в організмі. У птиці при поганій годівлі, недостачі мінеральних речовин і вітаміну D3 спостерігається захворювання на рахіт (Колг. Укр., 11, 1961, 27); Добрий засіб проти рахіту — вітамінізований риб’ячий жир, що містить вітамін D (Колг. енц., II, 1956, 384); Скарлатина і дифтерит, хронічна пневмонія і рахіт раніше значно гальмували ріст [дітей] (Наука.., 2, 1974, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 456.