РА́ТУША, і, ж.
1. Орган самоврядування в містах феодальної Західної Європи.
2. У Росії й на Україні у XVIII-XIX ст. — один з органів міського самоврядування. У великих містах були магістрати (органи міського управління), а в містечках і дрібних містах — ратуші (Іст. УРСР, І, 1953, 241); Перш жадала [Домаха] поповичів, далі спустила на писарів з ратуші, забажала опісля вже й хлібороба, так ба! і личман не дивиться! (Кв.-Осн., II, 1956, 177).
3. Будинок, в якому містилося або міститься міське самоврядування. У ході боротьби робітники поставили собі основним завданням оволодіти ратушею, будинком міського самоврядування Парижа (Нова іст., 1956, 144); Там же [на Подолі] в середині XVIII століття збудовано ратушу, де знаходилося міське управління (Визначні місця Укр., 1958, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 455.