РАПСО́ДІЯ, ї, ж.

1. літ. В античній літературі — уривок з епічного твору, який виконувався рапсодом під акомпанемент ліри. Шевченко дає високу оцінку українським народним думам і ставить їх навіть вище рапсодій хіоського сліпця, тобто Гомера (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 392).

2. муз. Інструментальний твір, перев. вільної форми, на основі народних мелодій. З іменем Ф. Ліста зв’язана поява нової музичної форми — рапсодії — вільної імпровізаційної композиції, у якій, на фольклорний лад, чергуються широкі епічні і моторні танцювальні епізоди (Мист., 5, 1961, 38); Ганна заграла Ліста, і всі відразу пізнали знайому зворушливу рапсодію (Рибак, Помилка.., 1956, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 452.