РА́НО¹, присл.

1. У ранішній час. I квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Шевч., II, 1963, 387); — Я люблю вставати рано й сідать до роботи (Коцюб., II, 1955, 252); — Куди це так рано? — кволим і розніженим зі сну голосом запитала Юля (Тют., Вир, 1964, 225); // у знач. присудк. сл. Рано ще. Сонце тільки що схопилося, та таке пекуче, сердите, мов хто не дав йому виспатись (Мирний, І, 1949, 190).

2. На початку якого-небудь періоду, відрізку часу і т. ін. Чули ви, як напровесні рано Жайворонкова пісня бриніла? (Л. Укр., І, 1951, 26).

3. Раніше, ніж належить, ніж звичайно буває, ніж можна чекати; передчасно. В Настусі рано заворушилась фантазія (Н.-Лев., IV, 1956, 228); Осінніми вечорами вона рано світила світло, чепурилась, немов у свято, і, сидячи в своїй охайній хатинці, часто поглядала на двері (Коцюб., II, 1955, 30); Ще й жайворонки не затремтіли над засніженими полями, а кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок: — Гей, люди! Економія вже пише контракти! — Чого ж так рано? — дивувалися дядьки (Стельмах, І, 1962, 186); Оті ранні залисинки, що з’явились на лобі, найбільше тривожать матір. Кажуть, що льотчики та підводники рано лисіють, не від легкого то, певне, життя (Гончар, Тронка, 1963, 12); Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був — із щирого срібла! Ой, рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла… (Тич., II, 1957, 42).

4. у знач. присудк. сл. Не час, не пора. Середній брат, що, здавалося, спав, разом підніс голову й промовив: — Чи не пора? — Усі оглянулися, і два голоси йому одказали: — Ще не пора! Ще рано! (Вовчок, І, 1955, 321); — Не хочу я австрійського наголовника, хоч і з гарного він сукна. — А в чому ж підеш до школи? В шапці рано, кашкет зносився, а бриль продірявився (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 86).

◊ Ра́но чи пі́зно — коли-небудь, у майбутньому (про те, що неодмінно має відбутися, статися). Вася Багіров з досвіду знав, що коли почався такий наступ, то батальйон, рано чи пізно, піде вперед (Гончар, III, 1959, 220).

РА́НО², а, с., розм., рідко. Те саме, що ра́нок 1. Сьогодні від самого рана він був страшенно неспокійний (Фр., VII, 1951, 404); З раннього рана Туркочуть комбайни, Друзі колгоспних полів (Бойко, Про 17 літ, 1958, 59).

◊ З ра́на до но́чі (ве́чора, смерку́, смерка́ння) — те саме. що З (од, від) ра́нку до но́чі (ве́чора, смерку́, смерка́ння) (див. ра́нок).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 450 - 451.

Рано нар.

1) Рано. Прийшов пізно, аж завізно; прийшов рано, так не дано. Ном. № 1802. Ой дівчино, збуди мене рано, так рано, щоб ще не світало. Чуб. V. 63.

2) Утромъ. Приложи ти, моя мила, до голови рути; клади рано і ввечері, щоб здоровій бути. Н. п. Викопайте криниченьку в вишневім саду, чи не прийде дівчинонька рано по воду. Н. п. Рано-пораненьку, ранораненько, рановранці. Рано утромъ. Ой в неділю рано-пораненьку брала дівчина льон. Чуб. V. 290. Встала вона рано-раненько, умилася біло-біленько. Чуб. V. 704. Ой у неділеньку ввесь день пила, в понеділок спала, а в вівторок снопів сорок пшениченьки нажала…. а в неділю рано-вранці однесла шинкарці. Чуб. V. 1098. З рана. Съ утра. Будь весела з рана до вечора. Чуб. V. 1080. Ум. Раненько, ранесенько. Мет. 8. Шевч. 542.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 6.