Про УКРЛІТ.ORG

рано

РА́НО1, присл.

1. У ранішній час. I квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Шевч., II, 1963, 387); — Я люблю вставати рано й сідать до роботи (Коцюб., II, 1955, 252); — Куди це так рано?кволим і розніженим зі сну голосом запитала Юля (Тют., Вир, 1964, 225); // у знач. присудк. сл. Рано ще. Сонце тільки що схопилося, та таке пекуче, сердите, мов хто не дав йому виспатись (Мирний, І, 1949, 190).

2. На початку якого-небудь періоду, відрізку часу і т. ін. Чули ви, як напровесні рано Жайворонкова пісня бриніла? (Л. Укр., І, 1951, 26).

3. Раніше, ніж належить, ніж звичайно буває, ніж можна чекати; передчасно. В Настусі рано заворушилась фантазія (Н.-Лев., IV, 1956, 228); Осінніми вечорами вона рано світила світло, чепурилась, немов у свято, і, сидячи в своїй охайній хатинці, часто поглядала на двері (Коцюб., II, 1955, 30); Ще й жайворонки не затремтіли над засніженими полями, а кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок:Гей, люди! Економія вже пише контракти!Чого ж так рано?дивувалися дядьки (Стельмах, І, 1962, 186); Оті ранні залисинки, що з’явились на лобі, найбільше тривожать матір. Кажуть, що льотчики та підводники рано лисіють, не від легкого то, певне, життя (Гончар, Тронка, 1963, 12); Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос бувіз щирого срібла! Ой, рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла… (Тич., II, 1957, 42).

4. у знач. присудк. сл. Не час, не пора. Середній брат, що, здавалося, спав, разом підніс голову й промовив:Чи не пора?Усі оглянулися, і два голоси йому одказали:Ще не пора! Ще рано! (Вовчок, І, 1955, 321); — Не хочу я австрійського наголовника, хоч і з гарного він сукна.А в чому ж підеш до школи? В шапці рано, кашкет зносився, а бриль продірявився (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 86).

Ра́но чи пі́зно — коли-небудь, у майбутньому (про те, що неодмінно має відбутися, статися). Вася Багіров з досвіду знав, що коли почався такий наступ, то батальйон, рано чи пізно, піде вперед (Гончар, III, 1959, 220).

РА́НО2, а, с., розм., рідко. Те саме, що ра́нок 1. Сьогодні від самого рана він був страшенно неспокійний (Фр., VII, 1951, 404); З раннього рана Туркочуть комбайни, Друзі колгоспних полів (Бойко, Про 17 літ, 1958, 59).

З ра́на до но́чі (ве́чора, смерку́, смерка́ння) — те саме. що З (од, від) ра́нку до но́чі (ве́чора, смерку́, смерка́ння) (див. ра́нок).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 450 - 451.

Рано нар.

1) Рано. Прийшов пізно, аж завізно; прийшов рано, так не дано. Ном. № 1802. Ой дівчино, збуди мене рано, так рано, щоб ще не світало. Чуб. V. 63.

2) Утромъ. Приложи ти, моя мила, до голови рути; клади рано і ввечері, щоб здоровій бути. Н. п. Викопайте криниченьку в вишневім саду, чи не прийде дівчинонька рано по воду. Н. п. Рано-пораненьку, ранораненько, рановранці. Рано утромъ. Ой в неділю рано-пораненьку брала дівчина льон. Чуб. V. 290. Встала вона рано-раненько, умилася біло-біленько. Чуб. V. 704. Ой у неділеньку ввесь день пила, в понеділок спала, а в вівторок снопів сорок пшениченьки нажала…. а в неділю рано-вранці однесла шинкарці. Чуб. V. 1098. З рана. Съ утра. Будь весела з рана до вечора. Чуб. V. 1080. Ум. Раненько, ранесенько. Мет. 8. Шевч. 542.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 6.

вгору