РА́ННІЙ, я, є.
1. Який являє собою початкову пору або стадію певного періоду, часу, моменту або певної епохи. Поважно та тихо У раннюю пору На високу гору Сходилися полковники (Шевч., II, 1963, 158); Раннім присмерком дід Дунай добрався в прибузький присілок до старосвітської оселі Тадея Лісовського (Стельмах, І, 1962, 384); Ще в раннім дитинстві, співаче, на лоні донецьких степів я чув: твоє серце гаряче творило схвильований спів (Уп., Вітчизна миру, 1951, 10); Найдавніші сліди життя людини на території СРСР відносяться до первісної епохи історії суспільства, яка відома в науці під назвою раннього давньокам’яного віку (Іст. СРСР, І, 1957, 3); // Який перебуває на початковому етапі, на початковій стадії розвитку. Рання творчість Франка — критика й теорія літератури — привертала й привертає увагу радянських літературознавців (Літ. Укр., 25.VIII 1967, 2).
2. Який настає рано (про час). В повітрі пахло сосною і ранньою осінню (Досв., Вибр., 1959, 39); // Який починається або з’являється раніше, ніж належить, ніж звичайно буває, ніж можна чекати; передчасний. Сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти, а ранні заморозки пожовтили та почервонили лист зелений (Мирний, III, 1954, 255); Оті ранні залисинки [у сина], що з’явились на лобі, найбільше тривожать матір (Гончар, Тронка, 1963, 12); Торкнувся [Василенко] рукою голови, посередині якої пухом кульбаби аж до маківки підкучерявлювалася смужка ранньої лисини (Стельмах, II, 1962, 94); — Що скажеш? — запитала вона тоном графині, незадоволеної раннім візитом прикажчика (Тют., Вир, 1964, 402); // Який зацвітає або дозріває раніше за всі інші (про рослини, плоди, овочі). Показались ранні огірочки (Н.-Лев., II, 1956, 370); Ранні гречки біліють, як клапті снігу, пізні — тільки вилазять (Коцюб., II, 1955, 236); Буйна зелень і ранні квіти вкривали пологі схили (Шиян, Переможці, 1950, 221); // Який приходить, починає діяти, працювати раніше за інших. Минає зима. Ясне сонечко любо світить та гріє,.. ранні чумаки коло возів лаштуються (Мирний, І, 1949, 367).
Молоди́й, та ра́нній див. молоди́й.
3. рідко. Те саме, що ранко́вий. А земля вже налагодилась його [сонце] стріти: зелені трави порозправляли свої дрібненькі листочки, повмивалися вже свіжою ранньою росою… (Мирний, І, 1949, 149); Стомилася [Маруся]… Лягти б і лежати непорушна, щоб давав хто-небудь ранню каву до ліжка і смачний обід (Хотк., II, 1966, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 450.