РА́МТЯ, я, с., рідко. Те саме, що ра́м’я¹. Густе заплутане волосся на його круглій голові розвівав вітер і весело тріпав рамтям, що висіло у нього на плечах замість сорочки (Епік, Тв., 1958, 356); У Кобзарів.. бодня розсохлась, і в неї скидали старе рамтя (Мушк., Чорний хліб, 1960, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 447.

Рамтя, тя, с. = Рам’я. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 5.