РА́ЛЬЦЕ, я, с., с. г., заст. Зменш. до ра́ло 1. — Оце виїде [селянин],.. розсіє на стерню,.. пошкрябає ральцем, в одну борону заволоче — роди, боже, як хоч! (Головко, II, 1957, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 446.