РА́ЛО, а, с.

1. с. г., заст. Примітивне знаряддя для оранки землі. Поширення землеробства привело до виникнення рала — первісного знаряддя для оранки (Іст. СРСР, І, 1957, 10); — Я йому для того музею дерев’яне рало віддав. Ще від покійного діда зосталося (Кучер, Прощай.., 1957, 91); * У порівн. Чобітьми, як ралом, проскородив Він кордони чотирьох держав (Мас., Срібна дорога, 1946, 20).

2. іст. У стародавній Русі — одиниця оподаткування.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 446.

Рало, ла, с.

1) Родъ земледѣльческаго орудія для разбивки вспаханной земли. Части его: жертка (гридка). (Любл. и Сѣдл. г.) — шесть, на одномъ концѣ котораго ярмо, а на другомъ прикрѣплены зубья — кописть, зуб; кописть прикрѣпляется къ концу жертки особыми дощечками — стовбами, проходящими сквозь отверстія кописті и жертки; между копистю и жерткою распорка изъ крѣпкаго дерева — жабка; на самомъ концѣ жертки — ручка для управленія ралом; иногда на кописть надѣваются желѣзные наро́льники, наконечники. Чуб. VII. 400, 401. І до плуга, і до рала, і до хлопців дала драла. Ном. № 8806.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 5.

ра́ло — старовинне примітивне знаряддя для оранки землі, попе­редник плуга. І до плуга, і до рала, і до хлопців дала драла (М. Номис); Покинув ниву я і рало, Покинув ха­ту і город (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 495.