РАЗО́ЧОК¹, чка, ч. Пестл. до разо́к¹. Ой, оглянься хоч разочок, Моя доле, на мене! (Пісні та романси.., II, 1956, 14); — Володя, подзвони Басовій ще разочок. Як же в такий день без неї за стіл сідати (Собко, Справа.., 1959, 33).

РАЗО́ЧОК², чка, ч. Зменш.-пестл. до разо́к 2. І внучатам із клуночка Гостинці виймала [Ганна]: І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці (Шевч., І, 1951, 320); Вона приязно всміхнулася, відкривши разочки білих зубів (М. Ол., Леся, 1960, 130); * Образно. — Любо, це ти? — здивовано зупиняється проти неї парубок. — Ні, не я, — відриває руки від обличчя і разочки сміху розкочуються по дорозі (Стельмах, І, 1962, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 440.

Разочок, чка, м. Ум. отъ разок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 3.