РА́ДІСНО. Присл. до ра́дісний 1, 2. — Є, є! — вигукує радісно Оленка, витягаючи гарну рибину (Турч., Зорі.., 1950, 363); Степан Васильович радісно зустрічає парубка. — А я вже думав, що ти зовсім відбився від рук (Стельмах, І, 1962, 351); Задумане завжди лице його на сей раз грало якоюсь усмішкою, очі радісно блищали (Мирний, IV, 1955, 116); * Образно. З-за обрію вставало червоне вранішнє сонце і радісно вітало молоду зелену землю (Збан., Старший брат, 1952, 23); // у знач. присудк. сл. Йому тут було радісно й добре… (Коцюб., II, 1955, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 436.