РА́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок. Те саме, що раді́ти. Та й сама радувалась, дивлячись на життя їх, миле та любе (Вовчок, І, 1955, 281); Радувався потай прикажчик, стежачи за сінокосом (Гончар, Таврія, 1952, 218); — Леонід тут поповиглядав тебе з Васильком… І шкодував дуже, що так вийшло, і радувався за тебе (Гончар, II, 1959, 197); Ми ж, радянські письменники, з гордістю кажемо, що партія найбільше піклується про нас, уболіває, виправляє недоліки і, як великий друг, радується з наших успіхів (Мал., Думки.., 1959, 4); Не радуйся чужому лихові (Укр.. присл.., 1955, 217); Старі тішаться та радуються своєю дитиною (Вовчок, І, 1955, 49).
◊ Душа́ (се́рце) ра́дується — про відчуття великої радості. Ой як вона заспіває, — село роздягає,.. Ой як вона засміється, душа радується (Нар. лірика, 1956, 166); — Скільки того народу вчиться!.. Як глянеш — серце радується (Гончар, Новели, 1949, 60); Оце́ тобі́ на та ра́дуйся! — уживається при вираженні здивування, заперечення і т. ін. — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся, — засвітив на нього оком Латочка. — Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило. — Оце тобі на та радуйся! — спалахнув лицем Хома і ще нижче опустив голову. — Буцімто я говорив більше за вас (Тют., Вир, 1964, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 437.