РА́ДО. Присл. до ра́дий. Радо і привітно зустріли школярі свого вчителя (Вас. І, 1959, 151); Данилко радо, з підскоком, біг до сусідів (Панч, Синів.., 1959, 35); Студент встав і промовив: — Що ж! Я радо прислужуся вам, чим треба (Хотк., І, 1966, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 437.

Радо нар. Съ радостью, охотно. Та гарно, мая дитино, — одказує Мотря радо. Мир. ХРВ. 344.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 2.