РА́ДНИК, а, ч.

1. розм. Те саме, що пора́дник 1. Сім книг написано [М. Коцюбинським], і тільки останню, сьому, не побачить Горький — радник і критик, друг і спільник (Ю. Янов., І, 1954, 15); Бондаренко сказав: — Далеко, хлопці, не заїдете цим паровозом. Один перегін дві години їхали. — А ти, дядю, проходь собі, — змірявши поглядом непроханого радника, сказав велетень (Головко, II, 1957, 458).

2. Назва деяких службових посад, а також осіб, що займають ці посади. У глибокому м’якому кріслі напівлежить сухорлявий радник посольства (Коз., Вісімсот.., 1953, 29); Радник міністерства відразу перейшов до справи (Кулик, Записки консула, 1958, 54).

3. У дореволюційній Росії — складова частина в назві цивільних чинів різних класів за табелем рангів, а також назва осіб, які мали ці чини.

Надві́рний ра́дник див. надві́рний; Ста́тський ра́дник див. ста́тський; Тає́мний ра́дник див. тає́мний; Титуля́рний ра́дник див. титуля́рний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 437.