РАДЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до ра́дий. Стануть собі [козак з дівчиною], обіймуться — Співа соловейко; Послухають, розійдуться, Обоє раденькі… (Шевч., І, 1951, 49); Мій Омелько й собі раденький, що дурненький, та все до неї через тин: гі, гі, гі! (Н.-Лев., II, 1956, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 427.