РАБУ́НОК, нку, ч., діал.

1. Грабунок. Ідуть турки на рабунки (Чуб., V, 1874, 1087).

2. Награбоване майно; здобич. — Оце вам, матусю, наш рабунок, що всі ми без сорочок ходимо, хоч могли б багато, багато придбати (Стеф., І, 1949, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 426.

Рабунок, нку, м.

1) Грабежъ. Ідуть турки на рабунки. Чуб. V. 1087.

2) Награбленное имущество, добыча. Як то вони в татар рабунки пооднімають і як мають їми дуванитись. К. Хм. 65.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 1.