РАБОВЛА́СНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до рабовла́сник. Політична влада в Ольвії належала пануючій рабовласницькій меншості — землевласникам, власникам великих ремісничих майстерень, великим купцям і лихварям, які тримали в залежності малоімуще вільне населення, а також рабів, що були власністю рабовласників (Іст. УРСР, І, 1953, 28); Тільки тепер по-справжньому стало видно, чим була Каховка.. для ненаситних владарів рабовласницького Півдня (Гончар, Таврія, 1952, 120).

2. Заснований на рабстві, рабоволодінні. Поділ суспільства на класи привів до утворення в IX ст. до н. е. рабовласницької держави Урарту (Іст. СРСР, І, 1957, 12); Християнство виникло в І столітті в римському рабовласницькому суспільстві (Наука.., 3, 1958, 36).

∆ Рабовла́сницький лад — перша класово-антагоністична суспільно-економічна формація, заснована на експлуатації примусової праці рабів, приватній власності на засоби виробництва і на головного виробника матеріальних благ — людину-раба. Боротьба рабів проти рабовласників, яка тривала цілі століття, кінець кінцем привела до краху рабовласницького ладу і заміни його прогресивнішим — феодальним (Ком. Укр., 2, 1967, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 425.