ПІШНИ́К, а́, ч., діал. Стежка. При найбільшій небезпеці йому здавалося, наче батько був поруч і шептав на вухо: «Вправо, синку, там пішник, тут обережно, перед тобою скеля, а там потік…» (Томч., Закарп. опов., 1953, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 553.

Пішник, ка, м. = Піхурка. Вх. Лем. 450. Ум. Пішничо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 190.