ПІЧКУ́Р ¹, а́, ч. Дрібна річкова риба родини коропових. Не річка — струмок тече з яру, і пічкурі в струмку водяться (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 43); У ставах.. є чимало смітної риби — карася, пічкура, в’юна (Колг. Укр., 2, 1961, 28).

ПІЧКУ́Р², а́, ч.

1. розм. Той, хто любить лежати на печі. Радюк любив сусід таких, як сам: веселих і говорючих, і страх як не любив пічкурів і мовчунів! (Н.-Лев., І, 1956, 443); // Те саме, що ле́дар. Справжні мрійники, як і наш Кобзар, найроботящі люди. Вони не можуть терпіти розслабленої уяви сучасних пічкурів (Рад. Укр., 9.ІІІ 1964, 2).

2. діал. Опалювач, грубник. — Перш було чорти і на дривітні колоддя колють, чорти і пічкурами, чорти і за смолою (Кв.-Осн., II, 1956, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 552.

Пічкур, ра, м.

1) Истопникъ. (Черк. у.), кочегаръ. Н. Вол. у.

2) Любящій лежать на печи. Левиц. Пов. 189.

3) Рыба бычекъ, Gobio. Мнж. 189. Ум. Пічкуре́ць. Ой пійду я на річку, на річку да піймаю два линця, а третього пічкурця. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 189.