ПІХОТИ́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до піхоти́нець. Звикли [розвідники] до заземлених вогневих рубежів, до просування вперед крок за кроком, вони знали, що навіть переможна піхотинська атака не може переміщатися в просторі з такою неймовірною швидкістю (Гончар, III, 1959, 437); У повній армійській формі день у день навчались [студенти] піхотинській службі (С. Ол., З книги життя, 1968, 37); // Належний піхотинцеві, признач. для піхотинця. Василь Йосипович неодмінно носив шинель, піхотинський кашкет, офіцерський кітель і офіцерські штани (Ряб., Золототисячник, 1948, 10); Ззаду його товкла піхотинська лопата, але він забув про неї і рив руками (Тют., Вир, 1964, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 551.