ПІЛ, по́лу, ч. Нари в селянській хаті, розміщені між піччю і протилежною до печі стіною. Насупроти столу, між череватою пічкою й другою стіною, притулився піл (Мирний, IV, 1955, 287); Піл для спання, що його склав батько з товстих струганих дощок, був не дуже великий (Юхвід, Оля, 1959, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 534.

Піл, по́лу, м. Родъ наръ, помѣщающихся въ украинской хатѣ вдоль задней стѣны на всемъ пространствѣ между печью и боковой стѣной. Сим. 2. Чуб. VII. 382, 386. Ум. Полик. Пирят. у. Полочок. У світлиці да на полочку ой шиє, шиє молода дівчина чорним шовком сорочку. Чуб. V. б.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 186.

піл (зменшене — поло́чок) — у старій селянській хаті — нари для спання, розміщені вздовж задньої стіни між піччю і протилежною до печі причілковою стіною. Насу­проти столу, між череватою піч­кою й другою стіною притулився піл (Панас Мирний); У світлиці да на полочку дівчина чорним шовком со­рочку ой шиє, шиє (П. Чубин­ський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 455.