ПІКЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. про кого — що, за кого — що, ким, чим. Виявляти увагу, турботу про потреби кого-, чого-небудь. Насті спершу трохи чудно було, що про неї так піклуються (Коцюб., І, 1955, 71); — Спасибі вам, що ви так піклуєтесь за його [нього] (Мирний, І, 1954, 283); Слава про бессарабського народного месника, який карав панів і піклувався долею бідних, прийшла на одеські береги (Смолич, V, 1959, 28); // без додатка. Виявляти неспокій з приводу влаштування кого-, чого-небудь, клопотатися про когось, щось. Стара Морозиха піклувалася все: — Може б ти, дочко, прилягла трохи? (Головко, II, 1957, 382).
2. коло кого — чого. Дбаючи про кого-, що-небудь, робити послуги, допомагати, створювати необхідні умови і т. ін. — Та таки й дитина, Хоча воно вже й підросло, Та все ж таки треба Коло його піклуватись (Шевч., І, 1963, 313).
3. за ким — чим. Бути в стані тривоги, тривожитися, хвилюватися через кого-, що-небудь. В Зеленій горці.. за святом пан сам піклувався (Мирний, IV, 1955, 160); — Вся рота з тебе очей не зводить, ..всі товариші піклуються за тобою… (Гончар, III, 1959, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 533.